Євген Мураєв і Вадим Рабинович – нова п’ята колона?

Нелегка зараз час в Україні. Можливо, що 2016-2017 року будуть ще більш важкими для країни, ніж 2014. Адже, з одного боку – в 2014 році в нас не було армії, була відкрита агресія РФ і хвиля сепаратистських виступів, спонсорованих з РФ-ії. У той же час, народ був сповнений енергії Майдану, всі проблеми здавалися легко вирішувані, а перспективи – самими райдужними. Український народ кров’ю воїнів і потім волонтерів зупинив ворога, план Путіна щодо ліквідації «Проекту Україна» провалився. Пропоную облик политиков

Зараз ситуація трохи змінилася. За три роки війни стала помітною втома – вона відчувається і в суспільстві і в армії, і серед вимушених переселенців і серед волонтерів. Багатьох наздоганяє хвиля розчарування – адже Майдан вже три роки як переміг, а життя стало ще гірше. Одним з головних факторів, який викликає масу справедливо негативних емоцій та критики, стало стрімке підвищення тарифів у сфері ЖКГ.

Безперечно, у нової влади маса проколів і невдач, одними з перших, мабуть варто відзначити провал у боротьбі з корупцією, інфляцію, низькі темпи реформ. А тут ще й серйозне зростання комунальних тарифів. Однак, давайте розглянемо останню проблему з кількох сторін.

Курс на зближення України з ЄС не має альтернатив.

Ті, хто вважають по-іншому спочатку або взагалі живуть у світі мрій і ілюзій (можливо вживають хороші психотропні речовини), або живуть мріями і надіями на все-таки швидкий прихід «Російського світу». У будь-якому випадку, нашій країні необхідна допомога (в першу чергу фінансова) з боку інших країн. Відносини з РФией, яка тупо не бачить нас як повноцінної держави вже не склалися, єдине, що ми можемо отримати звідти – це черговий гуманітарний конвой зі зброєю, після якого у нас знову будуть гинути солдати на передовій.

Правда, окремі політики продовжують свою мантру про необхідність відновлення відносин з Росією, але їх завивання носять явно замовний характер.

На цьому тлі публічні висловлювання нардепа Кірша про необхідність багатовекторності, зроблені на сторінках «Головного», здаються невдалої полемікою. Мантри інших персонажів являють собою відпрацьовану гру. Але про це пізніше.

Отже, з вовками жити – по вовчому вити. В ЄС діє Директива під назвою: «Третій енергетичний пакет». Серед цих правил є й таке – ринок прозорий і рівний для всіх. У зв’язку з зазначеним Україна на газовому ринку була змушена встановити єдині умови для іноземних і вітчизняних газових компаній і зрівняти ціни для всіх споживачів. Тепер ціна на газ складається з його ціни на європейській торговельній площадці – хаб NCG, ціни транспортування газу до кордону України, плюс «накрутка» облгазів, які газ транспортують кінцевому споживачеві, Плюс ПДВ. Разом 6 879 грн. за тисячу кубів. Реально багато.

Але є свої але…

По-перше, навіть купуючи у Європи російський газ за схемою реекспорту, ми вже не маємо прямих відносин з країною-агресором. І тут вже виникає 2 цікавих питання: чому-то перекуплений у Європи російський газ виявляється дешевше, ніж той, який ми купували у Газпрому і головне – Росія розуміє, що продає упертим хохлам свій газ, навіть дешевше ніж хотілося б, але нічого вдіяти з цим не може.

Росія більше не може шантажувати Україну газом

Пам’ятаєте, раніше Росія нас лякала – так ми вас хохлів від газу відріжемо, подохнете від холоду. Зараз РФ-ія сама кричить – купуйте у нас газ, ми ж ого-го, навіть знижку дамо. Виявляється світова бензоколонка залежить від злих європейців, в т. ч. і злісних укрів, сильніше ніж ми від них. Ми то санкції разом з ЄС і США ввели, а РФ-ія своїм головним козирем – газом, вже махати не може, оскільки у держави-бензоколонки їсти нічого. Так що нехай наші московські лакеї вже не повчають дурних хохлів, важливо виглядаючи з-за гламурних очок в ефірі своїх телеканалів. Газ хохли вже у Расеюшки не крадуть. Нічого красти.

Зрозуміло, що є у нас і мінуси.

Ми йдемо в ЄС, тому й стандарти і ціни стають відповідно вище. На жаль, соціальні стандарти поки не дотягують. Але є факти – всі колишні соціалістичні країни пішли на підвищення цін на послуги ЖКГ, і нам доведеться проходити цей шлях. В Румунії, Латвії, Литві, Болгарії тарифи на комунальні послуги в кілька разів вище, ніж у нас, а от доходи громадян не на багато вище ніж в Україні. І якось живуть. Тому що, в обмін на високі тарифи і збалансований держбюджет отримують дотації з «багатих» країн ЄС. «Тітонька Меркель» всіх нагодує.

Субсидії – порятунок для бідних громадян

А якщо бути неупередженим, то слід однак зазначити, що в Україні розроблена і діє система отримання субсидій. Більшість громадян отримали субсидії і від зростання цін за комунальні послуги сильно не постраждали. В цьому і полягає логіка реформи – не вся країна вскладчину спонсорує НАК «Нафтогаз», який всі роки незалежності працював зі збитками, а тепер державна допомога реально набула адресний характер.

Правда те, що більшість людей оформили субсидії і не постраждали, дуже сильно засмутило ряд опозиційних політиків. І ось, група дуже компетентних товаришів стала кликати привид вже «Тарифного Майдану». Зрозуміло, що для панів Мураєва, Рабиновича, Медведчука, Олени Бондаренко і мами з донькою Бережних, а також інших «шісток» Москви рангом поменше було б набагато приємніше бачити вмираючих від голоду пенсіонерів, у яких злі колектори забирають квартири. Але все відбувається не так.

Можна зрозуміти, що наш «золотий» молодий політик Євген Мураєв вкрай не задоволений позбавленням можливості покупки газу «подешевше», щоб продати «подорожче», так як ще з молодих років його основний вид діяльності – торгівля паливом. Отже, у 1999 році Євген Мураєв закінчив Харківський державний університет за спеціальністю економіка (до речі, вступив в 1993 на фізмат ХДУ, але через рік пішов і вже в 1994 знову вступив на факультет економ), а вже в 2000 р. став директором новоствореної компанії ТОВ «Анклав 2000», що займалася оптовою торгівлею пально-мастильними матеріалами.

Даний бізнес у Харкові з початку 90-х перебував під жорстким дахом спочатку ОЗУ, а потім корумпованих «батьків міста», так що увійти в нього без відповідної протекції (капіталу) було просто неможливо. У 2001 році Мураєв стає директором ТОВ «МКМ» (з 2005 року ТОВ «МКМ Харків»), теж займається оптовою торгівлею ПММ.

Може бути з-за своєї близькості до ПЕК і торгівлі ПММ Євген Мураєв у своєму «Тарифному протесті» пропонує ліквідувати компанію НАК «Нафтогаз». Може бути його компанії «Теплоснаббуд» і вищеназваним «Анклав 2000» і «МКМ» ще більше ринку захотілося?

У чому ж секрет наших маленьких перемог, як став хлопчик Женя «золотим»? Виявляється вигідний шлюб – золоте справу. Тесть перспективного української політики (а Женя бачить себе прем’єр-міністром, треба розуміти що Лесик мітить в президенти) Олег Таранов ще в радянські часи був досить впливовою людиною з великими зв’язками, і серед цих зв’язків фігурував тодішній харківський «цеховик» Вадим Рабинович, до речі, вони вчилися в одному Автодорожньому інституті.

Як Вадим Рабинович сів у в’язницю і за що

Щоправда шляхи доріжки у них пішли по різному: Вадим Рабинович на початку 80-х сів у в’язницю і був змушений успішно симулювати божевілля, оскільки санкція статті 86-1 КК УРСР «Розкрадання в особливо великих розмірах» передбачала тоді й смертну кару. Вадика не розстріляли, після в’язниці він вийшов на свободу, в розпал перебудови став бізнесменом, дуже сильно зійшовся з тодішнім головою СБУ Леонідом Деркачем і його сином Андрієм. Злі язики стверджували, що цей союз «меча і орала» активно займався контрабандою, а злі язики говорили про співпрацю Рабиновича з паном Орловим – прототипом «збройового барона» з однойменного американського фільму. Але це все злі язики. А зараз Вадим Рабинович чесна людина і всіх кличе на Майдан.

А ось Таранов став директором заводу залізобетонних конструкцій і депутатом Верховної Ради УРСР. У 90-х Олег Таранов став заступником міністра кабінету міністрів України (1996), потім членом Вищої економічної ради при президенті Кучми (1997), головою Національного агентства з управління державними корпоративними правами (1998).

Його дочка Валерія і стала дружиною молодого «вундеркінда» Євгена Мураєва. Після чого молоде дарування так і поперло. На місцевих виборах у березні 2006 року Євген Мураєв був обраний депутатом Харківської обласної ради V скликання, балотуючись від партії «Віче». Потім Женя разом в «Вічем» увійшов в Партію Регіонів і продовжив опановувати бензинову тему, ставши головою комісії облради з питань паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження і житлово-комунального господарства. Як ніяк директорство у фірмах «Анклав 2000» і «МКМ» зобов’язувало.

У 2008-му Мураєв займає крісло генерального директора ТОВ «Східна фінансова група», чиїми засновниками стали його батьки. У тому ж році його компанія набуває 98,72% акцій АТЗТ «Українсько-Сибірське промислове об’єднання «Завод Рапід». Тут правда цікавий збіг: у 1989-94 р. р. директором «Рапіда» був майбутній мураевский тесть Олег Таранов, який потім приватизував «Рапід» і включив в капітал «Українсько-Сибірської інвестиційної корпорації», чиїм він був директором. Таким чином, купивши «Рапід» у власного тестя, Євген Мураєв фактично отримав його в якості доповнення до посагу дружини Валерії.

Завод став справжнім сімейним бізнесом: батько Мураєва, Володимир Кузьмич, сів у крісло директора, а дружина Валерія Мураєва очолила наглядова рада. Втім, якраз бізнес спочатку у них не пішов: у 2008 році АТЗТ «Завод Рапід» відзначився лише випуском додаткових акцій, після чого вибухнула криза.