Доброго дня всім, панове, друзі, побратими! Я вирішив повернутися на «УПУ». І бажаю нині розповісти всім, що ж сталося.

Отже, як ви всі вже знаєте, 5 січня у мене невідомими було викрадено й привласнено п’ять (!) скриньок на різних поштових сервісах, облікові записи на politiko.com.ua, низці інших блоґів, також — на FaceBook. Хакери зруйнували сайт «FREEKOR», над яким я працював, видаливши з нього все наповнення й заблокувавши мені доступ до backup-копії. Отож, робота полетіла коту під хвіст.

Злочинці дісталися навіть до мого ICQ і дотепер продовжують ним епізодично користуватися, відсилаючи різну бридоту багатьом людям із мого контакт-ліста.

Найприкріше, за винятком утраченої поштової скриньки [email protected], на яку мені традиційно надходить уся кореспонденція, інформація з університету та пресові релізи, є те, що злочинці продовжують дискредитувати мене з мого ЖЖ kovbog.livejournal.com , де систематично (ледь не кожноденно) від мого імені створюються безглузді, аморальні й ганебні замітки, а потім, за свідченнями друзів, відсилаються всім моїм контактам на ukr.net (їх у мене там близько 100).

Сьогодні телефонували з університету і питали, що за нісенітниці я їм висилаю. Безумовно, я пояснив ситуацію, але вони чогось слабко повірили в це. Коротше, імідж мені зіпсовано й доведеться протягом певного часу попрацювати над його відновленням.

«Пацанчіки» думають, що таким чином затулять мені рота, що вони зможуть тим самим припинити мою працю — працю на благо України, свободи слова та демократії. Змушений їх розчарувати: так, морально важко читати цю маячню, складно відповідати всім по телефону й пояснювати по триста п’ятдесят три рази на день, у чому річ і чому від мого імені публікуються явно неадекватні заяви. Але я сприймаю це також і з усмішкою, бо знаю, що беззаконня, вчинене ні проти мене, ні проти будь-кого з моїх друзів або близьких, непокараним не лишиться.

Я щиро дякую всім, хто допомагає мені на шляху відновлення справедливості. Дякую особливо Містралу, Т. Токарю, О. Подобрію, Березневому Громові, І. Савченкові, О. Маковецькій зі славного міста Лева, а також за моральну підтримку у ці неприємні часи Т. Іванченко, А. Луньову, який написав про мене чудову статтю, та колективові одразу кількох редакцій. Хлопці-дівчата, ви — чудові; ви є промінь сонця, який не дає мені плюнути й опустити руки.