Віртуальна дійсність іноді важливіша за реальне життя. Насправді більшу вагу має саме те, що ми бачимо по телебаченню, читаємо в газетах та інтернеті. Більшість людей не здатні раціонально «перетравлювати» інформацію, тому вони залюбки оцінюють життя в країні за допомогою нав’язаних їм штампів. А як інакше пояснити той факт, що Тимошенко і досі підтримує значна кількість потенційних виборців? Вони ж щодня все більше і більше витрачають грошей на покупки в магазинах, платять втридорого за бензин, оплачують непідйомні рахунки за комунальні послуги. Однак вірять: «Вона працює».

Древні мислителі казали «Натовп дурний і треба це використовувати, щоб ним керувати». Сучасні політтехнологи залюбки використовують цю формулу для просування віртуальних політичних проектів, розкрутки обіцянок, які ніколи не будуть виконаними, та зомбування населення уявними кризами чи перемогами.

Попереду нас чекають вибори. Вибори, мабуть, найскладніші за всю історію новітньої України. Немає цілісної картини світу, тобто абсолютного зла і абсолютного добра. Немає чим лякати, немає чим мотивувати виборця. Всі старі виборчі парадигми спочили в Бозі. «Демократична коаліція», «Майдан», «олігархічні сили» та інші символьні коди вже не працюють.

Для того, щоб «продати» виборцям свого кандидата, потрібен якісно новий маркетинговий план. І сьогодні ми є свідками великої передвиборчої афери. В голови громадян вбивають дві стратегічні думки: «Україні загрожує криза» та «справжня боротьба відбуватиметься між Тимошенко і Януковичем».

Криза таки є, але в Україні вона почалась ще задовго до глобальної фінансової кризи, яка потрясла весь світ. Популіський уряд Тимошенко, який більше нагадує предвиборчий штаб леді Ю, зруйнував те, що не встриг зруйнувати не менш популіський уряд Януковича. «Юліна тисяча», нереальні суми виплати, допомоги та підвищення пенсій і пільг зруйнували українську економічну систему. Бюджет, що розрахований на предвиборчі перемоги, а не на нормальне життя громадян, дав про себе знати. Фантастичні показники, на яких він базувався, стали основою інфляції, росту цін і, як наслідок, зубожіння населення. Для Тимошенко світова фінансова криза – найкращий предвиборчий подарунок. Тепер вона нагадує громадянина Шпака з радянської комедії «Іван Васильович міняє порофесію», який, чим далі від крадіжки, збільшував у своїх показах кількість вкраденого. «Портсигар – 3 штуки, шапка норкова – 3 штуки» ну і далі за текстом. Тимошенко, як вправний шулер або як злодійкуватий сторож магазину після пожежі під приводом кризи списує всі свої помилки, зловживання та недопрацювання. Тому криза і «боротьба» з нею для Юлі є головним піар-коником.

Для Януковича кризовий стан теж є хорошим приводом попіаритись. Ще б пак, він же в опозиції. Тому він сміливо подає «антикризові» законопроекти, проводить «опозиційні» проплачені майдани і залюбки критикує владу.

Ніби все логічно, є уряд і є опозиція. І навіть є спроби об’єднання їхніх зусиль задля виходу країни з кризи. Принаймні так вони пояснюють людям кожну спробу створення спільної коаліції. Однак виникає питання: чому ж вони у цих спробах взаємодії не займаються економічними проблемами? Відставка Огризка , Єханурова, підкилимне переписування Конституції та шулерські зміни до Закону про вибори Президента – ось весь результат цієї спільної «антикризової» тріскотні.

Саме це питання підштовхує нас зробити правильні висновки щодо другого міфу вибору – 2010 про боротьбу Януковича і Тимошенко. Ця боротьба «нагадує танець нанайських хлопчиків»: невідомо, чи вони б’ються, чи вони танцюють. Для лохів вони демонструють страшну нелюбов один до одного, влаштовують шоу як, наприклад, з ситуцією навколо дачі Януковича «Межигір’я». А насправді консультації тривають і перемовини не закінчувались ніколи.

Нещодавно Ганна Герман повідомила, що Тимошенко зустрічалася з міжнародними посередниками з проханням посприяти діалогу між нею і Віктором Федоровичем. Тут і до ворожки не треба ходити, щоб здогадатися: єдиним таким посередником може бути лише Москва. Штатний «політолог» БЮТ Тарас Березовець нещодавно вигадав геніальну сентенцію – «Януковича підтримуватиме Мєдвєдєв, а Тимошенко — Путін». Я думаю, в цьому є голона різниця між цими кандидатами на найвищу посаду в державі.

В 2004 році Кремль поставив на одного кандидата і програв. Тепер гра Москви є набагато тоншою і акуратнішою. Для українців тепер вигадали нову казку: війна між Януковичем і Тимошенко. Патріотичний електорат за цим сценарієм має голосувати за біло-сердешну супер вумен, а проросійські мешканці південно-східних регіонів — за «проффесора». І Тимошенко, і Янукович тісно пов’язані з російським керівництвом, у їхніх командах повно агентів Москви, їхні спонсори мають в Росії бізнесовий інтерес. Тому хто б з них не виграв, все одно переможе Кремль. Після виборів вони поділять посади, перекроять Конституцію і роздерибанять країну.

Для гостроти і правдоподібності відчуттів Кремль дозволяє своїм маріонеткам багато. Тимошенко робить різкий крен вправо, вона шось там огризається Мєдвєдєву, дає гроші на діаспору, знімає з реєстру пам’ятник Леніну на Бесарабці. І начебто не було комуністів під її крилом в уряді, не було голосування за відзначення 90-ліття комсомолу, ганебної мовчанки з приводу війни Росії в Грузії та вчинків українофобів-бютівців Матковського і Лозинського. Кремль дійсно вважає нас бидлом і, гадаю, простодушні українці вчергове купляться на псевдопатріотичну риторику жінки з косою.

Ближче до виборів політично-еротичні ігри Віктора Федоровича та Юлії Володимирівни досягнуть свого апогею. Це наче справжній службовий роман: вдень вони сваритимуться один на одного з екранів телевізорів, а ввечері в якому-небудь любовному гніздечку ділитимуь країну, її ресурси, спільно звітуватимуть кремлівським карликам.

У нормальних людей це може викликати тільки огиду і сором. Огидними є вищезгадані найрейтинговищі політики, які заради грошей і влади цинічно дурять своїх виборців і готові здати державу аби тільки лишитись біля корита. Соромно за ту частину нації, яка купується на хитромудрі віртуальні махінації, вірить обіцянкам брехунів і зрадників та не має сили нарешті відкрити свої очі, а головне — серця, і повірити в себе. А потім поганою мітлою порозганяти це біло-синьо-червоне кодло (чи не символічно?) і навести лад в країні. Треба ламати матрицю, яку нав’язують нам ззовні, треба бути вільним.